Технологія вирощування картоплі

Найбільшу продуктивність картопля забезпечує при вирощуванні її в сівозмінах. На сучасному етапі ведення землеробства велику увагу приділяють короткоротаційним сівозмінам.
На дерново-підзолистих грунтах зони Полісся кращими для вирощування картоплі є чотири- та п’ятипільні сівозміни з насиченням картоплею 20-25%. Площа просапних культур в спеціалізованій картопляній сівозміні не повинна перевищувати 50%.

Наводимо приклади сівозміни з короткою ротацією:
I
1. Ярі зернові з підсівом багаторічних трав.
2. Багаторічні трави.
3. Багаторічні трави.
4. Пшениця озима + післяжнивні посіви сидеральних культур.
5. Картопля.

II
1. Сидеральний пар.
2. Картопля.
3. Жито озиме.
4. Ярі зернові.

При вирощуванні картоплі в лісостеповій та в степовій зонах рекомендовані наступні варіанти короткоротаційних сівозмін:

I.
1. Зайнятий пар.
2. Пшениця озима + післяжнивні посіви сидеральних культур.
3. Картопля.
4. Ячмінь + післяжнивні посіви сидеральних культур.

II.
1. Ячмінь з підсівом багаторічних трав.
2, 3. Багаторічні трави.
4. Пшениця озима + післяжнивні посіви сидеральних культур.
5. Картопля.

III.
1. Зернові культури + післяжнивні посіви сидеральних культур.
2. Картопля.
3. Ячмінь + післяжнивні посіви сидеральних культур.
4. Овочеві (капуста, огірки, цибуля).

IV.
1. Люцерна літнього посіву.
2, 3. Люцерна.
4. Овочеві.
5. Картопля.

Посіви картоплі з метою зменшення ураження хворобами і шкідниками слід повертати на попереднє місце не раніше, чим через 3 роки.

Система основної підготовки грунту залежить від попередника, стану грунту та забур’яненості. Після збирання врожаю зернових проводять лущення грунту по стерні на глибину 10-12 см важкими дисковими боронами із заробкою подрібненої соломи. Для прискорення мінералізації соломи та післяжнивних решток вносять перед лущенням азотні добрива з нормою 30-50 кг/га поживних речовин.

Через 10-12 днів поле повторно дискують, боронують і висівають післяжнивні сидеральні культури (люпин, пелюшку, гірчицю білу, редьку олійну). Наприкінці жовтня зелену масу сидеральних культур і заплановану норму органічних добрив заробляють у грунт важкою дисковою бороною. Після того, як грунт «злежиться» проводять зяблеву оранку відвальними плугами без борін.

На дерново-підзолистих супіщаних грунтах Полісся заміна осінньої зяблевої оранки глибоким лущенням, чизельним або плоскорізним обробітком істотно не позначається на врожайності бульб. Встановлено, що найоптимальнішою системою обробітку грунту під картоплю є чизельна. Вона забезпечує підвищення врожайності на 10-15%, зниження витрат до 30% і в 1,5-2 рази скорочення часу на підготовку поля.

Для лісостепової та посушливої степової зон рекомендуємо два основні варіанти літньо-осінньої підготовки грунту. Перший варіант – напівпаровий без посіву проміжних сидеральних культур. Після збирання врожаю попередника грунт дискують, заробляючи подрібнену солому та післяжнивні рештки. Витримують термін 12-14 днів і орють на повну глибину 24-25 см. Після оранки поле утримують в паровому стані, розпушуючи періодично і знищуючи бур’яни.

Специфічним агроприйомом осінньої підготовки грунту під картоплю на важких грунтах лісостепової та степової зон є нарізання гребенів. Гребені висотою 18-20 см нарізають перед замерзанням грунту культиваторами, обладнаними підгортачами. Це дає можливість на 6-7 днів раніше розпочати садіння картоплі. Спосіб підготовки грунту з осені та застосування фрезерних просапних культиваторів на догляді за посівами дозволить використовувати комбайни на збиранні урожаю.

Другий варіант – використання післяжнивних сидеральних культур на зелене добриво. У жовтні-листопаді сидерати заробляють у грунт важкою дисковою бороною, потім орють і нарізають культиваторами гребені.
На дерново-підзолистих грунтах весною перед садінням картоплі поле дискують важкою дисковою бороною з боронуванням або чизелюють на глибину 25-27 см.

У лісостеповій і степовій зонах бульби картоплі висаджують у нарізані з осені гребені або достиглий виораний на зяб грунт фрезерують культиваторами типу КВФ-2,8.

Виростити високий урожай картоплі без додаткового удобрення грунту практично неможливо.

Найбільш ефективними добривами для картоплі є органічні, зокрема підстилковий напівперепрілий гній ВРХ, який включає всі необхідні макро- і мікроелементи для росту і розвитку рослин. На всю площу відведену під картоплю необхідно вносити органічні добрива. Але виробництво і внесення їх під картоплю зменшується в Україні з кожним роком.
Для бездефіцитного балансу гумусу на чорноземах потрібно вносити органічної маси не менше 10-12 т на 1 га ріллі, а на дерново-підзолистих супіщаних грунтах 15-18 т/га.

Однією з форм насичення грунту органічною масою є використання сидеральних культур, а також післяжнивних решток зернових і технічних культур. Розроблені нами схеми короткоротаційних сівозмін дозволяють в умовах Полісся України вносити в грунт щорічно не менше 20-25 тонн органічної маси в перерахунку на напівперепрілий гній на 1 гектар ріллі.

В Інституті картоплярства розроблено органічно-мінеральну, сидерально-мінеральну і органічну системи удобрення картоплі в сівозміні.
Поряд з органічними велику роль в удобренні картоплі відіграють мінеральні добрива. Мінеральні добрива стали основним видом удобрення картоплі. Вся площа, відведена під картоплю повинна удобрюватись органічними і мінеральними добривами.

Розроблений спосіб локального застосування мінеральних добрив під картоплю дозволить зменшити обсяг внесення добрив на 30% без зменшення їх ефективності.

Підвищенню врожайності картоплі сприяє застосування нових сучасних регуляторів росту, які стимулюють обмінні фізіологічні процеси в рослинах, та служать також антидотами при застосуванні гербіцидів.
Дослідження, проведені в останні роки, підтвердили ефективність застосування комплексних водорозчинних добрив таких як Акварін, Біовіт, Вуксал Комбі, Екоплант, Реаком, Нутрівант Плюс, до складу яких входять макро- і мікроелементи.

Для отримання високої врожайності бульб виробникам картоплі ми пропонуємо наступні системи удобрення: органічну, органічно-мінеральну, мінеральну, органічно-сидеральну і сидерально-мінеральну. Застосування регуляторів росту і водорозчинних комплексних добрив для позакореневого підживлення рослин дозволить ефективно використати поживні речовини грунту.

Переважна більшість посівів картоплі на Україні перебуває у господарствах населення. Незначний розмір земельних ділянок, неякісний посадковий матеріал, відсутність сівозміни призводить до накопичення та поширення хвороб і шкідників картоплі.

Найбільш поширені хвороби: грибні – фітофтороз, фомоз, альтернаріоз, суха фузаріозна гнилизна, ризоктоніоз, парша звичайна, рак картоплі; бактеріальні – чорна ніжка, мокра і кільцева гнилі; нематодні – картопляна і стеблова нематоди; вірусні – звичайна мозаїка, зморшкувата і смугаста мозаїки, скручування і закручування листя,кучерявість листя, готика, аукуба, стовбурне в’янення та інші; фізіологічні (неінфекційні) – дуплистість бульб, удушення бульб, потемніння м’якуша, діткування, ниткоподібність паростків бульб, іржава плямистість.

Великої шкоди завдають шкідники: колорадський жук, дротяники, несправжні дротяники, капустянки, личинки хрущів і підгризуючих совок.
Надійно захистити картоплю від хвороб і шкідників можна при дотриманні та виконанні комплексу агротехнічних, фітосанітарних, хімічних і біологічних заходів. Картопля одна з найбільш пестицидомістких культур. І в найближчій перспективі хімічний метод боротьби з шкідниками та хворобами на ній залишається одним із основних, тоді як інші методи захисту застосовуються недостатньо. Для цього використовують тільки ті пестициди, які входять до “Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні” з обов’язковим дотриманням заходів безпеки та інструкцій і методичних вказівок по їх застосуванню.

Значну увагу необхідно надати захисту насаджень картоплі від колорадського жука і фітофторозу. Необхідно слідкувати за з’явленням колорадського жука після зимівлі. За багаторічними даними вихід жуків з ґрунту частіше всього починається 22 квітня (Південний Степ) та 5 травня (Полісся). Масовий вихід шкідника відмічається через 20 днів після появи перших жуків і супроводжується появою перших яйцекладок. Для інтенсивного відкладання яєць сприятливою є температура повітря в межах 17–23 градуси за вологості 60–75%.

У всіх агрокліматичних зонах масове відродження личинок при стійкому потеплінні спостерігається 10–15 червня – до початку бутонізації – цвітіння (найбільш чутливі до ураження фази розвитку рослин). Саме цей період часу визначає економічну доцільність застосування хімічних засобів захисту посівів проти колорадського жука. Посіви в цей час обприскують інсектицидами.

Для всіх препаратів останній строк обробки – за 20–35 днів до збирання врожаю. За умови вибору препарату для захисту рослин картоплі від шкідника необхідно враховувати тривалість дії препаратів.

Обробку посівів біологічними препаратами проводять за сухої погоди, без вітру, коли випадання опадів перші 8–10 годин після обприскування малоймовірне. Необхідно враховувати, що через 4–8 годин після обробки в залежності від температури повітря, шкідники перестають харчуватися і втрачають рухомість. Гинуть шкідники за 2–3 доби після обробки. Переваги біологічних засобів над хімічними в тому, що перші швидко розкладаються і не забруднюють навколишнє середовище токсичними речовинами.

Крім колорадського жука, значної шкоди на присадибних ділянках завдає капустянка (медведка), яка поширена на добре зволожених, багатих гумусом та перегноєм ґрунтах. На ділянках, де восени була виявлена капустянка, за 7–10 днів до садіння картоплі розкладають отруйну принаду вівса або кукурудзи, оброблену відповідним інсектицидом і загортають.
Для боротьби з шкідником застосовують також хімічні препарати. Вносять їх в борозни глибиною 3–4 см по периметру або між грядками, з наступним загортанням землею і поливом водою із розрахунку 10 л/м. кв. після садіння бульб.

Помітної шкоди картоплі завдають дротяники (личинки жука-ковалика). Самі жуки мало шкідливі, але їх личинки-дротяники, проживаючі в ґрунті, завдають значної шкоди картоплі. Їх шкодочинність зростає на малогумусних (супіщаних) ґрунтах. Найбільша кількість дротяників спостерігається на багаторічних травах та на полях, засмічених злаковими бур’янами. Шкодочинність дротяників на полях картоплі проявляється, в основному, в другій половині літа на початку утворення бульб. В цей період, в суху, спекотну погоду дротяники, захищаючись від втрат вологи в організмі забурюються в бульби. На ранніх сортах картоплі бульби утворюються при достатніх запасах вологи у ґрунті, тому їх дротяники пошкоджують менше, ніж пізні сорти. Добрий ефект у боротьбі з дротяниками дає якісний догляд за рослинами картоплі: періодичне глибоке розпушування міжрядь, боротьба з бур’янами, особливо пирієм. Для боротьби з дротяниками дозволені хімічні препарати – протруйники.

Велику загрозу для картоплярства становить золотиста картопляна нематода, яка є карантинним об’єктом. Поширення її спостерігається на присадибних ділянках, де з року в рік картопля вирощується на одному місці. Розвиток паразита проходить на коренях рослин картоплі. В ґрунті нематода зберігається в стадії цисти до 12 років. Поширюється за рахунок недотримання сівозміни, з ураженими бульбами, знаряддями праці, з ґрунтом.
Визначити уражені посіви можна при огляді їх загального розвитку. На фоні добре розвинених рослин спостерігаються “острівці – невеликі ділянки, на яких рослини у фазі цвітіння різко відстають у рості, мають пригнічений вигляд.

Уражені рослини мають мичкуваті корені, на них утворюються дрібні бульби, на сильно уражених їх взагалі немає. Навесні із цист при температурі 15–200С виходять личинки, які мають чотири вікові стадії. Вони проникають у зону коріння, де локалізуються і розвиваються до дорослих самок нематоди.
Існують хімічні заходи боротьби з золотистою картопляною нематодою, але вони екологічно небезпечні. В “Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні” хімічні препарати для боротьби з картопляною нематодою нематоциди – відсутні. Найкраще очищають ґрунт від паразита нематодостійкі сорти картоплі. Знижують зараження ґрунту золотистою картопляною нематодою такі культури як капуста, огірки, салат, щавель, горох, квасоля, жито, кукурудза, овес, ячмінь, гречка.
З метою уникнення появи агресивних біотипів картопляної нематоди нематодостійкі сорти картоплі рекомендується вирощувати в сівозміні з перерахованими вище овочевими, бобовими, зерновими та технічними культурами.

Для боротьби з золотистою картопляною нематодою доцільно вирощувати сидеральні культури – озиме жито, гірчицю, редьку масляничну.
При введенні протинематодної сівозміни рекомендується застосовувати органічні і мінеральні добрива.

Очищенню ґрунту від карантинного об’єкту сприяє вирощування ранньої картоплі та її раннє збирання. Бульби, зібрані у вогнищах картопляної нематоди, забороняється використовувати для насіння. Заборонено вивозити бульби, коренеплоди, укорінені рослини пасльонових культур з населених пунктів, де виявлено їх вогнища.

В зв’язку з потеплінням клімату на посадках картоплі спостерігається наростання шкодочинності грибної хвороби альтернаріозу, її ще називають ранньою сухою плямистістю. Її симптоми спостерігаються на листках, стеблах рідше на бульбах. Перед початком бутонізації чи цвітіння, в роки з жаркою погодою та при появі рясних рос на листі з’являються сухі темно-коричневі плями округлої або неправильної форми, які спочатку досягають розміру 1,5 см, а надалі зливаються викликаючи передчасне всихання і відмирання листя. На стеблах і черешках ураження спостерігається у вигляді сухих виразок сіро-коричневого кольору.

Обробки посівів картоплі для захисту від альтернаріозу розпочинають при появі перших плям на листках фунгіцидами контактної та системно-контактної дії:

Проте найбільшої шкоди картоплі завдає фітофтороз, хвороба, яка може призвести до 70% втрат урожаю. Викликає її мікроскопічний гриб, який уражує всі органи рослини, крім коріння. Перші симптоми ураження можна спостерігати на ранніх сортах картоплі у вигляді темно-бурих плям. За сприятливих умов хвороба дуже швидко розповсюджується ,плями збільшуються і бадилля повністю гине.

Хвороба розвивається за частого випадання дощів, температурі повітря в межах 6–210С, високій вологості його, туманах. Стеблова форма фітофторозу уражує бадилля на всіх стадіях розвитку рослин, починаючи із сходів, а звичайна (листова) — в період від бутонізації — цвітіння до повного відмирання бадилля. На уражених листках спостерігається білий наліт спороношення гриба, спори якого легко змиваються дощем розносяться вітром сприяючи швидкому ураженню рослин, а при потраплянні на поверхню ґрунту здатні уражувати бульби, особливо при контакті з хворим картоплинням та під час збирання врожаю недозрілих з механічним пошкодженням бульб.
Ефективно захистити картоплю можна тільки за проведення профілактичних обробок фунгіцидами. Виробники картоплі належної уваги захисту від цієї хвороби не приділяють. Без проведення профілактичних обробок хвороба прогресує і наносить суттєві збитки виробникам.

Необхідно пам’ятати, що успіх боротьби з фітофторозом залежить від перших своєчасних якісних обприскувань фунгіцидом системно-контактної дії. При появі перших ознак стеблової форми на сходах картоплі посіви терміново обприскують. Якщо картоплиння не уражене стебловою формою фітофторозу, перше обприскування фунгіцидом доцільно проводити при змиканні бадилля у рядках, у фазі бутонізації-цвітіння рослин, друге – не пізніше як через 10–14 днів після першого, третє – через 10–14 днів після другого.
При проведені 2–3 обприскувань ефективними препаратами можна значною мірою захистити посіви.

На присадибних ділянках проти фітофторозу картоплі використовують також контактні фунгіциди. При використанні тільки контактних препаратів посіви обприскують через кожні 7–8 днів. Останній обробіток фунгіцидами проводять не пізніше як за 20 діб до збирання урожаю.
Результати, отримані протягом років досліджень вказують на доцільність застосування суміші пестицидів з біологічно активними речовинами з метою зменшення норм їх застосування на 20–50%. Зазначені композиції препаратів у поєднанні мікродобривами забезпечують надійний захист від колорадського жука (97,7–100%), активне стримування (29,7–52,8 %) розвитку хвороб, зростання продуктивності (12,3–31,4 %) і зменшення пестицидного навантаження на навколишнє середовище.

У випадку, коли строки обприскування проти колорадського жука, альтернаріозу і фітофторозу співпадають, проводять комбіновані обробки. Для цього в робочу рідину інсектициду додають в потрібній кількості фунгіцид. Інсектициди не можна змішувати з бордоською рідиною.
Всі роботи з пестицидами в жарку пору року краще проводити в ранковий час після висихання роси та ввечері до її випадання, так як висока денна температура знижує ефективність їх дії на 20–25%. Особливо суворо слід дотримуватись строків останніх обробітків пестицидами до збирання урожаю.

Якісне збирання врожаю забезпечує своєчасна підготовка поля. Це знищення картоплиння і при необхідності розпушення грунту в міжряддях. Картоплиння знищують механічним або хімічним способами.

До збирання врожаю картоплі необхідно приступати, коли бульби досягають господарської стиглості. Збиральні роботи слід проводити в суху, сонячну погоду і закінчувати до зниження середньодобової температури повітря до +10ºС.

Спосіб збирання картоплі вибирають в залежності від рівня врожайності, погодних умов, господарського призначення бульб і наявності технічних засобів.

На легких дерново-підзолистих грунтах картоплю збирають комбайнами. На важких грунтах за допомогою картоплекопачів.
Картоплю, вирощену за ресурсозберігаючою технологією збирають комбайнами.

Перед закладанням на зберігання картоплю корисно обсуши­ти на повітрі протягом 2—3 годин. Обсушку можна проводити і у сховищах за допомогою посиленого вентилювання.

Обсушування свіжовикопаних бульб сприяє опробковінню шкірки, підвищує стійкість бульб до механічних навантажень, гальмує розвиток збудників хвороб і полегшує відділення ґрун­тових домішок. Обсушування бульб легше здійснити при контейнерній тех­нології збирання, перевезення і зберігання, яка широко засто­совується в Україні. В цьому випадку бульби просушують про­тягом 10 днів під навісами або у сховищі.

При надходженні від комбайна сильно забрудненого вороху, необхідною операцією стає їх відділення за допомогою спеціальних механізмів.
Під час зберігання виділяють декілька періодів: лікувальний, післязбиральний, період зниження температури, зимовий (ос­новний) і весняний (після початку проростання бульб).

Лікувальний період починається одразу після збирання і мо­же подовжуватись від чотирьох — п’яти діб до двох — трьох тижнів у залежності від ступеня визрівання і механічних пош­коджень бульб. Для достиглих здорових бульб з міцною шкіркою, слабо пошкоджених при збиранні, сортуванні і транс­портуванні, тривалість цього періоду мінімальна — достатньо ли­ше підсушити картоплю. Для недостиглих бульб з незміцнілою шкіркою і значними механічними пошкодженнями тривалість лікувального періоду максимальна, тобто при температурі 11— 13°С може досягати 20 днів. Цей період можна скоротити до 8— 10 днів, але для цього необхідно підвищити температуру до 18— 19°С при 85—95%-ній відносній вологості повітря, але це небез­печно у зв’язку з можливістю інтенсивного розвитку хвороб. Під час лікувального періоду проводять вентилювання з таким розра­хунком, щоб швидкість повітря в міжбульбовому просторі стано­вила 0,12—0,5 м/с, що відповідає 50—250 м3/т за годину.

Оптимальний режим лікувального періоду сприяє загоюван­ню ран, утворенню пробкового шару на пораненнях, достиган­ню бульб і підготовці їх до тривалого зберігання. У місцях ме­ханічних пошкоджень відкладається суберин і утворюється ра­нова перидерма, яка запобігає проникненню в бульбу збудників хвороб. Поряд з цим у шкірці синтезуються фунгітоксичні ре­човини, які пригнічують розвиток збудників грибних хвороб. Вміст цукрів у бульбах зменшується і зростає кількість крохма­лю, шкірка стає міцнішою.
Різні сорти вимагають диференційованого підходу до вста­новлення оптимального температурного режиму під час ліку­вального періоду, а тому нові сорти слід завжди вивчати на предмет утворення суберину у лікувальний період.

Після закінчення лікувального періоду настає плавний перехід до періоду зниження температури, тобто поступового охолоджен­ня бульб, який може тривати 2—3 тижня, а то й більше. За цей час необхідно знизити температуру з 15—18°С тепла до 3—5°С.

Якщо бульби мають невеликі механічні пошкодження, то температуру можна знижувати не більше, ніж на 0,5°С за добу. Середній темп охолодження картоплі менше, ніж на 0,25°С за добу не може бути прийнятим, оскільки тривалість охолоджен­ня буде розтягнута у часі, що може призвести до розвитку хво­роб і підвищених втрат. Якщо партія картоплі містить підвище­ну кількість дуже травмованих бульб, щодобову швидкість зни­ження температури в насипу можна підвищити до 1°С. Темп зниження температури більше 1°С за добу може призвести до потемніння особливо пошкодженої м’якоті.

Тривалість періоду зниження температури залежить не тіль­ки від характеру механічних пошкоджень бульб, а й від сорту. Сорти з більш коротким періодом спокою повинні швидше про­ходити цей період, тобто менше зберігатись після збирання при високій температурі та перейти в умови зимового періоду зберігання.
Після досягнення оптимальної температури зберігання 3— 5°С, при якій гальмуються біохімічні і фізіологічні процеси у бульбах, починається основний (зимовий) період зберігання картоплі. У цей час бульби знаходяться в стані глибокого спо­кою. Цей період і стан продовжується до початку проростання бульб, тобто до весни. Як в період зниження температури, так і в основний період необхідно суворо дотримуватись підтриман­ня тих температурно-вологісних умов, які необхідні в цей період. При відхиленні температури від оптимальної в той чи інший бік бульби страждають як в попередній, так і основний період. Якщо в попередній період дати низьку температуру, бульби захворюють від ненормальних для них умов, з’являють­ся фізіологічні розлади, а якщо в основний період дати високу температуру, то бульби будуть швидше проростати і захворю­вати. Основний період зменшиться. При низькій відносній вологості повітря бульби почнуть в’янути і уражуватися хворобами.

Під час основного періоду зберігання, хоча й повільно, відбу­ваються ростові процеси, в бруньках бульб проходить підготов­чий період до їх пробудження. З початком пробудження точок росту підвищується інтенсивність дихання, активізуються біохімічні процеси, бульби переходять в стан готовності до про­ростання. Затримати проростання в цей період можна лише шляхом утримання оптимальної температури зберігання і навіть зниження її до 1—2°С, тобто в цей час розпочинається весня­ний період зберігання бульб.
Якщо картопля зберігається у сховищах з примусовою або активною вентиляцією, то її слід перевантажити в холодильні камери, оскільки тільки в них можна весною підтримувати температуру в межах 1—2°С. Перед реалізацією такі бульби слід обігріти, щоб усунути солодкий смак, якщо він з’явився.
Великий вплив на збереженість картоплі має відносна вологість повітря. Оптимальною відносною вологістю повітря при зберіганні картоплі, на думку вчених, є 90—95%. Підвищена вологість повітря при підвищеній температурі зберігання стимулює утворення па­гонів, але при низькій температурі зберігання і високій вологості це явище не спостерігається. Висока вологість повітря, особливо понад 95%, призводить до утворення крапельно-рідинної вологи на поверхні бульб, тобто до відпотівання, навіть при незначному зни­женні температури зберігання, що викликає розвиток хвороб і збільшення абсолютних втрат.

Вологість повітря у сховищі повинна бути настільки висо­кою, щоб бульби були тургорними, і настільки низькою, щоб обладнання, стіни, стеля були сухими і виключалась можливість конденсації вологи і зволоження бульб, які зберігаються.

Сухе повітря (85% і нижче) підвищує випаровування води з поверхні бульб, втрати ними тургору, що погіршує продовольчі якості картоплі.
Підвищений вміст вуглекислоти пригнічує проростання кар­топлі і водночас сприяє збільшенню кількості хворих бульб. Нега­тивний вплив на лежкість картоплі підвищеного вмісту вуглекис­лого газу посилюється і при зниженні температури зберігання.
Оптимальним у повітрі при зберіганні картоплі являється вміст кисню в межах 16—18% і вуглекислого газу — не вище 2—3%. Такий газовий режим підтримується за рахунок венти­лювання насипу картоплі.
На плодоовочевих базах України основним способом зберігання картоплі є контейнерний. Головна перевага за­готівлі, транспортування і зберігання картоплі в контейнерах міститься в тому, що цей найбільш прогресивний індустріаль­ний спосіб забезпечує не тільки комплексну механізацію і знач­не підвищення продуктивності праці, але й збереженість про­дукції, за рахунок значного зменшення механічних пошкод­жень під час вантажно-розвантажувальних робіт і перевезення. При контейнерному способі заготівлі, перевезення і зберігання всі працемісткі процеси механізовані. Бульби, які завантажені після збирання і сортування на місці виробництва в контейне­ри, більше ніяких перевантажень не потерпають до кінця зберігання, в той же час при доставці картоплі навалом у ре­зультаті багаторазових перевезень бульби піддаються ме­ханічним пошкодженням, тому швидше уражуються грибками (із роду фузаріум) і бактеріями.
Під час зберігання картоплі в контейнерах, укладених у схо­вищі в штабелі, є можливість зручного спостереження за ним.
Збереженість картоплі в контейнерах у сховищі з примусо­вою вентиляцією вище, ніж в засіці з активним вентилюванням.
За контейнерною технологією на картоплесортувальному пункті у господарстві продовольчу партію картоплі засипають у контейнери в процесі її післязбиральної обробки. Всі подальші операції з доставки картоплі споживачам, незалежно від виду заготівель і транспортних засобів, що використовуються, здійснюють без перевалок бульб в тих же контейнерах.
До то­го ж механічні пошкодження можуть утворюватись при наступ­них операціях:
• вивантажування з комбайна у транспортні засоби;
• вивантажування із транспортних засобів у приймальний бункер сортувального пункту;
• завантажування в контейнер після сортування.

Контейнерна технологія дозволяє зменшити кількість пере­валок до трьох, в той же час за навальною технологією таких перевалок, як мінімум, вісім. Зменшення кількості перевалок картоплі істотно знижує пошкодженість бульб.
Зберігання картоплі в контейнерах вимагає додаткових капіталовкладень як на плодоовочевих базах, так і в господар­ствах, де вирощують картоплю. Господарствам для контейнер­ної технології треба мати картоплесортувальні пункти, засоби механізації для навантаження автотранспорту контейнерами з картоплею. На плодоовочевих базах необхідно мати засоби ме­ханізації для розвантажування контейнерів і установки їх в штабелі в картоплесховищі. Для перевезення картоплі в міста з господарств необхідна більша кількість автотранспорту, оскіль­ки перевезення навальним способом більш економічне, ніж контейнерним: у першому випадку продукції в машину заванта­жується більше. Такої матеріально-технічної бази немає у біль­шості господарств України, тому на плодобази у більшості ви­падків картопля доставляється навалом.

При навальній доставці після комбайнів картоплю продоволь­чої фракції, виділену на картоплесортувальному пункті, заванта­жують у бункер-накопичувач, із бункера вивантажують у транс­портні засоби. Якщо немає в господарстві картоплесортувального пункту, то після перебирання картоплі в полі її корзинами заван­тажують у машини і відправляють до місць зберігання.

Картопля є однією з важливих сільськогосподарських куль­тур для переробної промисловості, тому що з неї можна вироб­ляти багато продуктів різних видів готових до споживання і напівфабрикатів. Але слід мати на увазі, що вимоги до картоплі, яка використовується для виготовлення картоплепродуктів суттєво відрізняється від картоплі столового та інших призна­чень і тут вирішальним чинником виступає сорт з його госпо­дарсько цінними ознаками.
Основні вимоги до картоплі для виробництва з неї харчових продуктів:

1. Високий вміст сухої речовини забезпечує при вироб­ництві підвищений вихід готової продукції. Збільшення вмісту сухої речовини в бульбах усього на 1% підвищує вихід суше­них продуктів на 1 кг з кожного центнеру вихідного матеріалу. Крім того, чіпси й картопля фрі з високим вмістом сухої речовини поглинають менше олії або жиру. А тому необхідно використовувати сорти картоплі з вмістом сухої ре­човини не менше 22% для отримання продукту з найменшими затратами енергії.

2. Зведення до мінімуму при переробці появу темного заба­рвлення в м’якоті сирих бульб, а також потемніння картоплі в процесі смаження й після варіння.

3. Високий вміст редукувальних цукрів при термічній об­робці викликає потемніння картоплі через появу темнозабарвлених меланоїдинів у результаті реакції цукрів з амінокислота­ми. Крім того меланоїдини надають виробам із картоплі гіркуватого присмаку. Ступінь потемніння визначається кількістю редукувальних цукрів, оскільки вільних амінокислот у бульбах завжди більше ніж достатньо. У картоплі вміст редукувальних цукрів не повинен перевищувати 0,2% для чіпсів, 0,25% — для картоплі фрі, 0,5% — для всіх інших продуктів.
4. Збирання картоплі проводити при повній стиглості бульб,
не допускаючи зниження температури нижче критичного рівня (7—12°С) залежно від сорту, щоб не накопичувати редукувальні цукри. Крім того, при температурі ґрунту нижче 7°С картопля занадто чутлива до пошкоджень. Дозрівання картоплі можна визначити за динамікою сухої речовини в бульбах. Аналізи проводять щотижня. Коли два з трьох узятих зразків мають однакове значення сухої речовини, картопля досягла максимальної стиглості. Використовувати на переробку необхідно лише достиглу картоплю, яка здатна до швидкого ресинтезу редукувальних цукрів при кондиціюванні.
5. Форма, розмір і глибина залягання вічок визначають кількість відходів при очищенні. Для виготовлення картоплі фрі необхідні не тільки великі, але й однорідні за розміром бульби, щоб отримати соломку однакової довжини. Для виготовлення інших продуктів бажане сортування картоплі за розмірами, оскільки існує кореляція між питомою вагою й розмірами бульб. Великі бульби містять менше крохмалю, ніж середні й дрібні. Некалібрована картопля навіть одного сорту неоднорідна за вмістом сухої речовини. У партії бульб однакового
розміру відхилення за питомою масою не суттєві. За формою найбільш придатні для переробки округлі бульби, оскільки теоретично в них найменші відходи при чищенні.

Розмір бульб має бути у межах 5—7 см. Кількість вічок не по­винна перевищувати 7—8 штук, а глибина залягання їх — не більше 1, 5 мм. Вони повинні бути правильної круглої, округлої або довгасто-овальної форми з відношенням довжини до шири­ни не більше ніж 1,4 : 1 (для картоплі фрі це співвідношення мо­же бути більшим без обмежень).
6. Не дозволяється використовувати для виготовлення кар-
топлепродуктів бульби підморожені, позеленілі, уражені сільсь-
когосподарськими шкідниками й хворобами, а також бульби з внутрішніми гнилями і пустотами [94].

Харчові продукти із картоплі можна розділити на два ос­новних види:
продукти, що використовують в їжу без додаткової кулінар­ної обробки;
продукти, що використовують в їжу після швидкої кулінар­ної обробки.
До першого виду відноситься хрустка картопля (чіпси) — це пелюстки товщиною 1,0—1,3 мм обсмажені в олії протягом 1,5—3,0 хвилин, найбільш розповсюджений продукт із картоплі з приємним смаком і високою харчовою цінністю.
Для виробництва хрусткої картоплі використовують бульби округлої форми з діаметром не менше 40—60 мм, з поверхне­вим заляганням вічок, кількість відходів при механічному чи­щенні не повинна перевищувати 15%.
До другого виду продуктів відносяться гарнірна картопля, су­шена картопля та сухе картопляне пюре.

Гарнірна картопля фрі — це нарізана на стовпчики (пере­тином 8х8 мм, довжиною від 60 до 100 мм) бланшована і об­смажена до 50—75%-ної готовності і швидкозаморожена кар­топля при температурі —30—40°С. Продукт зберігається три­валий час при температурі —18°С. В Україні цей продукт промисловою галуззю не випускається, а лише декілька дрібних приватних підприємств не забезпечують потребу ринку в цьому продукті. Гарнірна картопля нормована ТУ У 2001 (довжина стовпчиків коливається в межах 30—60 мм, перетин від 7 до 10 мм).

При виготовленні замороженої гарнірної картоплі фрі ви­користовуються відібрані бульби довгасто-овальної форми розміром від 50 мм по найменшому діаметру і більше. Із дрібних бульб, відібраних при калібровці та окремих нестандартних стовпчиків картоплі, ви­робляють інші заморожені або обезводнені продукти (картоп­ляні котлети, картопляна мука, пюре для вареників, деруни, сушена картопля та ін.). Тому для рентабельності підприємств з виробництва гарнірної картоплі повинен бути випуск інших побічних продуктів.

Продукти із картоплі класифікують за різними ознаками: за ступенем готовності до вживання, у залежності від виду сировини, від технології вироб­ництва і т. ін.

За ступенем готовності до вживання продукти із картоплі поділяються на:
готові продукти — биточки картопляні (після обжарю­вання), вареники з картоплею (після варення), галушки кар­топляні (після варення), картопля гарнірна (після обжарюван­ня перед вживанням в їжу), крекери картопляні (після обжа­рювання), оладки картопляні (після обжарювання), палички картопляні (після обжарювання), пелети (після обжарювання), чіпси картопляні;

напівфабрикати — биточки картопляні швидкозаморожені, вареники з картоплею швидкозаморожені, галушки кар­топляні швидкозаморожені, галушки картопляні з концентратів, гранули, гранулят, картопля гарнірна швидкозаморожена, кар­топляне пюре концентроване швидкозаморожене; котлети кар­топляні швидкозаморожені, крекери картопляні, крупка, оладки картопляні, палички картопляні, пелети, пластівці, сухе молоч­но-картопляне пюре.